А як у них? Суб'єкти законодавчої ініціативи
Законодавча ініціатива – це порядок внесення законопроекту до парламенту суб'єктами, які мають на це право. За 93 статтею Конституції України право законодавчої ініціативи мають Президент України, yародні депутати України та Кабінет Міністрів України. У Верховній Раді України депутати щороку реєструють тисячі законопроектів, з яких лише менше третини потрапляє в порядок денний та виноситься на голосування. Окрім того, регулярно піднімається питання низької якості та неефективності законопроектів, які пропонуються до розгляду українським парламентом.
Громадянська мережа ОПОРА вже висвітлювала міжнародний досвід звуження прав на законодавчу ініціативу членів парламенту, адже відповідальність за реалізацію державної політики покладається на уряд, тому саме йому надається широке право диктувати порядок денний законодавчої роботи. Частка внесених ним законопроектів у західних країнах коливається від 60% до 90% від загальної маси зареєстрованих ініціатив (зазвичай цей відсоток зберігається і стосовно прийнятих законів).
В країнах Центрально-Східної Європи інколи право законодавчої ініціативи надають громадянам. Наприклад в Литві окрім президента, парламенту та уряду закон можуть ініціювати 50 000 виборців, зібравши необхідну кількість підписів. В Латвії проекти законів можуть вноситись на розгляд парламенту главою держави, урядом, комітетами, не менш ніж 5 членами парламенту, а також 1/10 виборців. Подати законопроект до парламенту Естонії можуть члени парламенту, фракція, парламентська комісія та уряд. У польському Сеймі право законодавчої ініціативи мають депутати Сейму (не менше 15), Сенат, Президент, Рада Міністрів та 100 000 виборців. Цікавим є те, що в Чехії окрім двох палат, уряду та фракції законопроекти можуть подавати органи місцевого самоврядування, а в Словаччині закони можуть ініціювати парламентські комітети.
В країнах Західної Європи, використовують інші інструменти регулювання, наприклад в Австрії є два типи законодавчих ініціатив: законодавчі пропозиції та законопроекти. Право внесення законодавчих пропозицій на розгляд нижньої палати парламенту мають її члени, верхня палата, третина членів верхньої палати парламенту та 100 000 виборців, а право внесення законопроектів – лише уряд. Така сама ситуація у Фінляндії, депутати можуть вносити лише пропозиції, щодо ініціативи закону щодо регулювання того чи іншого питання. В Бельгії взагалі Конституція не визначає суб'єктів законодавчої ініціативи, лише те, що на нього мають право усі три гілки влади. В західних країнах з елементами монархії, наприклад у Данії та Нідерландах закони можуть ініціювати не тільки уряд, представники парламенту, а й монарх та члени його родини. Натомість, в англосаксонській парламентські культурі (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія), право законодавчої ініціативи мають лише парламент та уряд.
Таким чином, можна зробити висновок, що найчастіше суб’єктом законодавчої ініціативи виступає Уряд, як відповідальний за державну політику. Далі, за важливістю є законодавча гілка влади, однак права депутатів подавати законопроекти часто звужуються для обмеження кількості та підвищення якості законів. Судова гілка влади, за окремими винятками, не може впливати на законодавчий процес – до неї належать суди всіх юрисдикцій та органи прокуратури. Права Глави держави так само дуже часто обмежені, право законодавчої ініціативи у Президента залишилось переважно в країнах Центрально-Східної Європи (Угорщина, Польща, Естонія (з окремих питань), Латвія, Литва).
Константинівська Анастасія
Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.
Моніторинг парламенту | Веб-сайт| Фейсбук | Твіттер
(#рада8; #rada8; #opora; #опора)