А як у них? Статус опозиції в парламенті

У політичній системі України неврегульованість питання функціонування опозиції є однією з проблем, що постійно спричиняє парламентські кризи. Належна регламентація роботи опозиції є однією з основних умов демократичного устрою та розвитку громадянського суспільства.

Основними функціями та правами парламентської меншості можна визначити (варіюються залежно від моделі): 1) участь в управлінні органів державної влади; 2) здійснення альтернативного державного управління (створення тіньового уряду); 3) вплив на включення питань до порядку денного; 4) представництво в керівництві парламенту, комітетах та комісіях; 5) розширений доступ до інформації про діяльність парламенту, президента, уряду та органів місцевого самоврядування; 6) участь у різноманітних робочих групах щодо обговорення дій та рішень органів державної влади; 7) можливість висловлювати свою думку за квотами на державних телеканалах та згідно з правом на виступи в парламенті.

Визначають чотири основні моделі функціонування парламентської опозиції:

• Вестмінстерська модель (Великобританія), за якої статус опозиції є визначеним, однак у практичній площині меншість мало впливає на вироблення політики та не може брати участь у процесі ухвалення державних рішень. Разом з тим вона має офіційний статус та додаткове державне фінансування, право сформувати тіньовий уряд, доступ до державної інформації та можливість публічних висловлювань, зокрема на державних телеканалах. Головною перевагою такої моделі є чітка відповідальність більшості за обраний політичний курс, яку не можна перекласти на опозиційні сили або розділити з ними.
• Континентальна або німецька, коли створена коаліція формує уряд, але може включати й представників опозиції.  Рішення в парламенті приймаються як голосами коаліції, так і за участі опозиційних сил. Останні мають рівні права щодо формування порядку денного пленарних засідань, доступу до державної інформації та публічних висловлювань. Таким чином, основною рисою континентальної моделі є широке представництво всіх парламентських політичних сил у процесі прийняття рішень, що в свою чергу забезпечує високий рівень легітимності. Парламентська опозиція німецької моделі навіть має право призначати 30 – 40% керівних посад в уряді, комітетах, комісіях та інших органах державної та місцевої влад. Однак такий розгляд усіх політичних альтернатив може розмивати обов’язки та не дозволяє виявити персональну відповідальність.
• Французька модель характеризується змішаною політичною системою, коли опозицію представляють парламентська меншість або парламентська меншість та президент, якщо вони належать до однієї політичної сили.  Опозиція майже не впливає на ухвалення державних рішень. Крім того, вона не має офіційного статусу, який би дозволяв здійснювати контроль за діяльністю уряду та впливати на формування порядку денного.
• Скандинавська модель, основною рисою якої є невизначеність на нормативно-правовому рівні статусу опозиції. Однак неформальні правила надають значний вплив меншості для формування порядку денного та регулювання законодавчої діяльності парламенту. Зокрема, така практика застосовується в Данії, Норвегії та Швеції, де опозиція бере значну участь у роботі парламентських комітетів.

Насамкінець варто згадати про нормативне регулювання статусу опозиції. У країнах континентальної моделі права парламентської меншості в законодавстві прямо не визначаються. Згідно з політичною традицією більшість формує партія-переможець зі своїми партнерами та політичними однодумцями. Партії та окремі депутати, які не розділяють обраний курс, переходять в опозицію. У країнах з англосаксонською правовою системою статус фракцій та членів парламенту, що не увійшли до парламентської більшості, закріплюється в законах про регламент, формуванням парламентських комітетів та комісій тощо. Також на законодавчому рівні інколи закріплюють процес розподілу посад для опозиційних сил. У скандинавських країнах, залежно від частки опозиції, політичні сили меншості мають бути представлені в керівництві парламенту, комітетах та комісіях. У Румунії посаду одного із секретарів спікерів обох палат повинен займати представник опозиції. У Сеймі Литви опозиційні політичні сили отримують право на посаду заступника голови Сейму та заступника голови або голови Бюджетного комітету, а законопроекти, подані опозиційними силами, взагалі мають розглядатися в першочерговому порядку.

Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами.