А як у них?

А як у них? Національний референдум

Референдум – законодавчо закріплене прийняття внутрішньо- або зовнішньополітичних рішень громадянами, шляхом відповіді на конкретно поставлені питання у формі «підтримую»/«не підтримую» або інших варіантів відповіді. Референдум як форма народного волевиявлення дозволяє громадянам безпосередньо впливати на державні справи. За типологією референдуми поділяють на національні та місцеві; імперативні (обов’язкові до виконання) та консультативні (дорадчі). Предметом національного референдуму зазвичай є або зміна Конституції, або національного законодавства. Бувають також інші випадки, які ми розглянемо нижче. Загальноприйнятою є практика не виносити на національний референдум питання, які стосуються безпеки країни, охорони громадського здоров’я, податків та бюджету, амністії.

В Україні нормативно-правовою базою проведення референдумів є Конституція України (Розділ IV) та Закон України від 3 липня 1991 року «Про всеукраїнський і місцевий референдуми». За часів незалежності було проведено два всеукраїнських референдуми: 1991 року щодо підтримки Акта проголошення незалежності України та 2000 року з низки питань: обмеження депутатської недоторканості; затвердження умов для розпуску Верховної Ради України; зменшення кількості народних депутатів з 450 до 300 та формування двопалатного парламенту. Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом України; також можлива народна ініціатива, у цьому випадку необхідно зібрати підписи трьох мільйонів громадян, не менш як у двох третинах областей України й не менш як по 100 000 підписів у кожній з них. Затверджує всеукраїнський референдум Верховна Рада України двома третинами від її конституційного складу.

Звертаючись до європейського досвіду, призначення референдуму має відповідати Керівним принципам для конституційних референдумів на національному рівні, прийнятих Венеціанською комісією 2001 року, які регулюють типи референдуму та органи, уповноважені призначати референдум; предмет референдуму; наслідки референдуму; основні правила, які визначають процедури й принципи; судовий перегляд та захист результатів. Ще одним важливим міжнародним документом виступає Кодекс належної практики щодо референдумів, прийнятий Радою з демократичних виборів 2006 року та затверджений Венеціанською комісією 2007 року. Регулювання питань проведення референдуму зазвичай відображене в конституції (Франція, Італія, Латвія, Литва, Словенія, Угорщина) або відбите в національному законодавстві (Греція, Данія, Естонія, Італія, Португалія), а от у Бельгії інститут загальнонаціонального референдуму не передбачений ні конституцією, ні національним законодавством. Суб’єктом ініціативи національного референдуму зазвичай виступає парламент (Італія, Данія), суб’єкти федерацій (Швейцарія), президент (Польща, Україна) або передбачена народна ініціатива (Португалія).

Референдуми можуть підіймати широке коло питань:

1. Конституційні зміни.

Конституційний референдум передбачає голосування проекту нового основного закону або пропозицій щодо часткової зміни чинного. В Естонії, Литві, Іспанії, Франції, Данії та Швейцарії внесення змін до окремих розділів конституції має затверджуватися лише на референдумах.

2. Законодавчі зміни.

Законодавчий референдум виносить на підтримку громадян законопроекти або чинні закони. Так, у Франції, Швейцарії, Данії та Італії голосуванням на референдумі можна затверджувати національне законодавство. В Австрії, Італії, Іспанії та Швейцарії законопроекти можуть бути внесені на розгляд до парламенту після збору підписів встановленого числа виборців. Легітимність референдумів та рівень обов’язковості результатів визначає кількість виборців, що брали участь у голосуванні.

3. Ратифікація міжнародних договорів.

У Швейцарії для ратифікації міжнародного договору необхідна підтримка не менше 50 тис. виборців з третини кантонів. Також міжнародні договори на референдумі можуть затверджувати у Нідерландах, Франції, Данії та Швеції.

4. Адміністративний референдум проводиться з питань зміни адміністративно-територіального поділу (Італія) або дострокового припинення повноважень посадових осіб (Швейцарія). В Австрії, Франції, Іспанії, Італії, Латвії, Польщі та Румунії на референдумі можна підіймати питання щодо дострокового припинення повноважень президента, але якщо така ініціатива не буде підтримана, нижня палата парламенту має піти у відставку. У Латвії, навпаки, шляхом референдуму можна розпустити парламент, але якщо громадяни проголосують проти, президент має піти у відставку.
5. Проведення факультативних референдумів із широкого кола питань для моніторингу громадської думки.

Референдум є інститутом прямої демократії та однією з найважливіших форм здійснення народного суверенітету, сприяє зростанню суспільної відповідальності, правової й політичної свідомості громадян. Національний референдум дозволяє узгодити політичні позиції влади із громадянами та враховувати їх при реалізації своїх владних повноважень. Тому для забезпечення ефективності інструменту референдуму необхідно не тільки законодавчо закріпити його статус, а й розробити механізми проведення громадського опитування та затвердження результатів.

Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами.

Константинівська Анастасія