А як у них?
«Незалежні». Про позафракційних і безпартійних парламентарів
Члени парламенту, які не входять до жодної партії або фракції, – звичне явище для парламентів світу. Причини цьому різняться – це і непідтримка політики парламентських партій, і обрання в окрузі виборцями позапартійного кандидата-самовисуванця, це і безпартійний в принципі парламент, як до прикладу в Кувейті, де політичні партії заборонені, а тому всі члени парламенту – позапартійні. Буває також, що дехто може підтримувати якусь політичну партію, голосувати, як її представники, але не бажає асоціюватись з нею.
В Австралії незалежних парламентарів дуже мало, якщо говорити про національний парламент, але багато, якщо говорити про парламенти штатів чи територій. А ті, які є, буває, створюють таки свою партію. Зокрема, 16 липня 2013 року колишніми членами великих партій була зареєстрована партія «Австралійських незалежних». Наразі ж в парламенті тільки двоє незалежних парламентарів. Незалежні можуть пропонувати свої власні біллі (їх називають приватними). Вони мають такі ж права, як і інші члени парламенту. Якщо в парламенті рівність голосів між партіями щодо якогось питання, досить часто уряд «бореться» за голоси незалежних. В залі засідань Палати представників та Сенату вони сидять у кінці приміщення разом з представниками найменших партій.
Так само двоє незалежних членів парламенту і в Палаті громад британського парламенту. У той час, як в попередньому скликанні таких незалежних було 5. Більшість парламентарів – партійні. А якщо ні, то їх називають також «незалежними».
На вибори до польського Сейму можна йти тільки від партії. В Сенат ж можна балотуватись не тільки від партій. Однак, там наразі тільки один сенатор, який не входить до груп чи фракцій. В Сеймі – 25 позафракційних парламентарів, які обирались за партійними списками різних партій.
В Національній асамблеї Замбії тільки один член парламенту зазначений як «незалежний».
В Німеччині на загальнонаціональному рівні переважно всі члени парламенту (Бундестагу і Бундесрату) обирались за списками партій/висуванці партій і перебувають у партійних групах. Однак, вартує відзначити цікаву і знакову ситуацію з одним з членів партії Зелених Томасом Вюпезахлом. Цей політик в 1987 році був обраний від Зелених до Бундестагу, входив до фракції партії. Однак за кілька місяців покинув партію. Та вирішила помститися і виключила його з фракції, що вартувало Томасу місця в комітеті. Однак парламентар наполягав на праві подавати проекти законів, брати участь в засіданнях комітету, виголошувати промови та інше. На пленарному засіданні парламенту йому було у цьому відмовлено. Тоді він запропонував зміни до правил і регуляцій, але й цю пропозицію Томаса було відхилено. Парламентар оскаржив такі дії парламенту. Він стверджував, що правила, за якими місця в комітетах розподіляються пропорційно між фракціями, групами, що їм надається право на штат працівників, ініціювання розслідувань тощо - неконституційні. Він також наголошував, що парламент порушив його особисті права, забравши забезпечення та позбавивши місця в комітеті. Суд частково задовільнив його вимоги, надавши час для промов та місце в комітеті.
Члени Європарламенту, які не входять до визнаних політичних груп, називаються «non-inscrits». Вони можуть бути членами партій, але для того, щоб сформувати групу в Європейському парламенті, потрібно 25 членів Європарламенту з 7 країн. Лише у такому разі є можливість отримати фінансування та місця в комітетах. Групи незалежних парламентарів (так звані Технічні групи незалежних членів парламенту) не дозволені. Незалежні парламентарі мають переважно однакові права. Так, 40 будь-яких парламентарів можуть номінувати кандидатури в Президента та на інші керівні посади. Однак, тільки представники політичних груп долучені до формування порядку денного засідань. Один позафракційний може бути запрошений, але без права голосу. Навряд член парламенту, який не входить до політичних груп, зможе посісти посади в комітетах, час для виступу розподіляється між ними в залишковому принципі.
Надія ВІРНА
Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.