Новини

08 березня 2017 року

Що топ-політики обіцяють і як за це (не) голосують

Тимошенко, Ляшко, Бойко, Рабінович і Савченко - це топ-5 найрейтинговіших (за останніми соцопитувнанями) українських нардепів. Чи виправдовують вони довіру виборців і чи голосують за ті ініціативи, про які заявляють, читайте далі у матеріалі,  - інформує "Український тиждень".

Популізм та безвідповідальність політиків – напевно, третя за ліком проблема України, після війни та корупції. Народні депутати часом   віддають перевагу походам у телеефіри та гучним заявам, а не рутинній законодавчій роботі. Хоча саме діяльність у парламенті мала би бути пріоритетом для народних обранців, а їхній рейтинг в ідеалі повинен залежати, зокрема, від того, чи відповідають їхні обіцянки реальним діям в сесійній залі.

Ми взяли п’ятьох парламентарів з найвищим особистим рейтингом, згідно з грудневими опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) та соціологічної групи «Рейтинг»: Юлію Тимошенко, Олега Ляшка, Юрія Бойка, Вадима Рабіновича та Надію Савченко. Голосувати всупереч своїм обіцянкам – звична для найрейтинговіших українських нардепів справа чи вони все ж не кидають слів на вітер?

Щоб перевірити це,  ми використовували онлайн-сервіс rada4you.org, де акумулюються усі без винятку дані щодо парламентської діяльності депутатів. Це дозволяє чітко відслідкувати реальне, а не декларативне ставлення народного депутата до законодавчих ініціатив загалом  (у розрізі відвідин засідань) та у кожній окремій галузі зокрема.

Юлія Тимошенко

Лідерка «Батьківщини» – поза сумнівом, одна з найкращих ораторок в українській політиці. Вона говорить про все, багато і яскраво. З відвідуванням Верховної Ради ситуація гірша. Присутність Тимошенко на засіданнях у Верховній Раді не перевищує 47 %.

Щодо принципових питань її ставлення подекуди змінюється аж на протилежне. Залежно від того, де зараз перебуває ЮВТ – в опозиції чи у владі (що, зрештою, більш-менш характерно і для інших вітчизняних політиків).

Показовий приклад – земельна реформа, яка в українських реаліях звелась до питання зняття мораторію на продаж землі. У 2008 році, коли Тимошенко займала посаду прем’єра, задля отримання чергового траншу, вона підписала меморандум з МВФ, де, зокрема, передбачалось «створення працюючого ринку сільськогосподарських земель». Ця тема актуалізувалась після перемоги Євромайдану, але тут позиція ЮВТ стала кардинально протилежною. Лідерка Батьківщини стала одним з головних адептів продовження мораторію, відтак послідовно  голосувала за всі законопроекти, з ним пов’язані. Насамперед, за законопроект №4727 «Про внесення змін до Земельного кодексу України (щодо мораторію на купівлю продаж або іншим способом відчуження земель сільськогосподарського призначення)»

Свої публічні виступи ЮВТ нерідко починає вітанням «Слава Україні!» Тож логічно було би припустити, що вона стане і активним прихильником декомунізації. І 19 травня минулого року на брифінгу після ухвалення Верховною Радою законопроекту №2864 про перейменування її рідного Дніпропетровська на Дніпро, вона активно висловлювала підтримку цього процесу.

«Не треба шкодувати за тим, що з назви нашого рідного міста Дніпропетровськ просто виключили ім’я Петровського – людини, яка організовувала Голодомор, геноцид в українському селі», - заявляла Юлія Володимирівна.

Однак, коли йшлось про голосування щодо інших міст та областей України (Миколаївської, Закарпатської, Одеської, Чернігівської тощо), Тимошенко проявляла пасивність і була відсутньою на цих голосуваннях.

На останок ще такий момент. В ефірі телеканалу NewsOne 27 січня Юлія Тимошенко  заявила, що «Батьківщина»  більше не буде об’єднуватися із жодною політичною силою, аби не нести відповідальність за дії інших політиків. Тим часом, однакове голосування якраз більшою мірою свідчить про спільну відповідальність, замість декларацій про єдність. Коли у Верховній Раді розглядали законопроект 5610, що його 23 лютого прийнято у першому читанні, “Батьківщина”  голосувала  приблизно тою ж мірою, що і “Народний фронт” та Блок Петра Порошенка. Мова йде про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодотак званого  удосконалення механізмів забезпечення завдань кримінального провадження. Правозахисники оцінили цю законодавчу ініціативу як таку, що загрожує перетворенням України на поліцейську державу.

Сумісність голосування “Батьківщини” можна легко відстежити за допомогою візуалізації, зробленої на базі сервісу Rada4you.org. Тут по вертикалі - назви політичних сил, по горизонталі - шкала з відсотковим співвідношенням підтримки депутатами конкретно взятої політики. Крапки - це, власне, самі депутати. Їх розміщення на вертикальній шкалі демонструє, на скільки відсотків вони за поліцейську державу. Відсоток визначено відповідно до їх голосувань. Усього їх на цю тему було дванадцять. На візуалізації чітко видно, що приблизно однаковою мірою політику щодо створення поліцейської держави підтримали “Народний фонт”, “Воля народу”, “Відродження”, БПП і  - “Батьківщина”.  Депутати з цієї фракції, як і решту перелічених, більш ніж у 50% голосували “за”.

візуалізація Юрія Лісовського, Гомадянська мережа ОПОРА

Олександр Банчук з Центру політико-правових реформ зазначив, що законопроект 5610  (як і його попередник, проект-близнюк №5490, передбачає зміну права осіб на захист та права бути вчасно повідомленими про обвинувачення. Тут збільшуються строки тримання під вартою, уможливлюються порушення розумних строків кримінального провадження тощо. “Проект є антиконституційним і тому не може бути підтриманий парламентом”, - стверджує Банчук. Але парламент його підтримав - поки що у першому читанні.

Юрій Бойко

Юрій Бойко, співголова фракції «Опозиційного блоку», за рівнем політичної відповідальності нічим не кращий за опонентів з «промайданівського» табору. Хоча засідання парламенту відвідує частіше за Тимошенко - його присутність на засіданнях дорівнює 72%. Бойко активно виступає проти зняття мораторію на продаж землі, лякаючи виборців, що «хтось за безцінь скупить землю, наші родючі чорноземи». «Цього не можна допустити!» - запевняє Бойко, але за жодне рішення, пов’язане з мораторієм, ніколи не голосував. Хоча, як правило, був зареєстрований у парламенті в дні їх розгляду.

Децентралізація влади – одне з ключових положень передвиборчої програми «Опозиційного блоку». «Ми налаштовані на децентралізацію, але вона повинна бути реальною і нести ефект фінансової та економічної самостійності регіонів. Цього хочуть люди. За це ми будемо голосувати» - зазначив Бойко в кулуарах парламенту у вересні минулого року. Але, як доводять дані сервісу rada4you, головний опоблоківець майже ніколи не голосує за законопроекти, які стосуються децентралізації та добровільного об’єднання громадян. Аналогічна історія з судовою реформою та антикорупційними ініціативами – на словах лідер ОБ їх підтримує (щоправда, щодо судової реформи він має власне бачення), а по факту – не натискає ані «за», ані «проти».

Ба більше - переважно голосує за ті ініціативи, які експерти з “Реанімаційного пакету реформ” оцінили як такі, що дають можливість “узурпації” президентом влади на місцевому рівні. Мова іде про внесення змін до Закону України "Про державну службу". Запропоновані нововведення надають президенту України додаткові повноваження у питанні призначення голів місцевих державних адміністрацій. І Бойко підтримав цей законопроект.

Показовим також є згенерований сервісом rada4you  список “друзів по голосуванню” Юрія Бойка - це депутати, що голосували так само, як він. Попри бурхливу публічну критику в сторону БПП та “Народного фронту”, голосування Юрія Бойка дуже часто співпадають із представниками саме цих політичних сил. Найбільше співпадіння з опонентами - 83% (з Владиславом Даніліним з “Народного фронту”). Також Бойко на 71% синхронно голосує у порівнянні з Іриною Геращенко, першою заступницею голови Верховної Ради України, обраною за списком БПП. Перелік можна продовжувати.

Заради справедливості варто додати, що сумісність голосувань Опозиційного блоку з БПП і “Народним фронтом” не перевищує 5% (дані згенеровані інструментарієм сайту rada.oporaua.org).  

Олег Ляшко

Присутність на засіданнях ВРУ у цього політика - 89%. В історію парламентського фольклору він увійшов через інше - мова іде про історію з «пожежними машинами  Ляшка». Зокрема, про розгляд держбюджету на 2016 рік. Ляшко критикував його, не шкодуючи гучних слів. «У бюджеті закопані корупційні схеми, тому що це бюджет розкрадання, це бюджет знищення країни, добивання її до ручки! Тільки через мій труп! Ми не будемо голосувати за цей бюджет»!

Але після того, як в ході розгляду було виділено 265 мільйонів гривень держзамовлення конкретному підприємству на виробництво пожежних машин, Ляшко раптово змінив свою думку – і натиснув під час голосування зелену кнопку зі словами «Я голосую за ваш ганебний бюджет!». Тут варто додати, що власників фірми-виробника пожежок пов’язують з головним радикалом.

Можна знайти й інші, правда, менш показові приклади розбіжностей у словах та діях лідера РПЛ. Зокрема, він активно виступає проти дерегуляції, пояснюючи це так: «Дерегуляція та приватизація для знекровленої української економіки сьогодні – як мертвому припарки…Сказати, що держава не буде втручатись в економіку, все «перерегулює» та віддасть на потурання «невидимій руці ринку» в поточних умовах – просто економічний злочин проти власної держави, що веде до подальшого зубожіння населення та нової хвилі олігархізації».

Але як ми можемо побачити, нардеп послідовно голосує за проекти Законів, якими передбачені зміни у Податковому кодексі(№5368), зняття регуляторних бар’єрів при розвитку індустріальних парків(№2844), спрощення умов ведення бізнесу(№2381, №1580), тобто своїм голосом народний обранець послідовно підтримує політику економічної дерегуляції.

Вадим Рабінович

Цей політик не надто частий гість у сесійній залі Верховної ради - його присутність на засіданнях не перевищує 34%. Попри таку низьку законодавчу активність, що є його прямим обов’язком, він має високий рейтинг довіри з боку виборців. Як і багато інших політиків, Вадим Рабинович намагається активно експлуатувати тему боротьби з корупцією. Адже у 2015 році член парламентської фракції «Опозиційного блоку» заявив про те, що буде створено народне антикорупційне бюро, яке буде займатись збором інформації про корупцію у вищих ешелонах влади. Свою ініціативу Рабінович підкріпив такими словами: «той, хто коли-небудь обкрадав нашу країну, повинен за це відповісти, але найголовніше - зупинити потік розкрадання країни сьогодні». Але його антикорупційна діяльність закінчилась на цих словах. Адже в 2016 році, під час голосування за законопроекти, спрямовані на сприяння подоланню корупції в Україні, нардеп стабільно або відсутній, або ж просто не голосує за їх прийняття.

13 травня Рабінович зі скандалом вирішив вийти з фракції «Опозиційного блоку». “Я вважаю, що треба ставати більш радикальними щодо діючої влади, або ж визнати, що Опоблок не існує”, - так він пояснив мотиви свого рішення, у відповідь отримавши від самих опоблоківців звинувачення у зраді та переході на бік тої ж таки влади. Але вже за місяць депутат зрозумів, що самостійний вихід із фракції може коштувати йому мандату, а прецеденти в нинішній Раді вже бували. «Я не збираюся писати заяву, щоб віддавати їм мандат. Мені мандат давав не «Опозиційний блок», - заявив депутат.

Попри таке публічне протиставлення, Рабінович лише у 14 % випадків голосував проти лінії фракції. І, на відміну від Юрія Бойка, його список “друзів по голосуванню” виглядає досить одноманітно - дев’ять з першої десятки представляють. власне, Опозиційний блок. 

От і виходить, що критик влади і коаліції Бойко часто голосує синхронно з ними, а критик Опозиційного блоку в реальності цю політсилу цілком підтримує. 

Надія Савченко

Народний депутат Савченко відома всій Україні своїми гучними заявами на різні теми. Вона будує імідж борця за права народу і пряме народовладдя в Україні. Але співставлення її заяв з реальними діями доводить: «новий політик» Савченко настільки ж непослідовна, як і її «старші колеги». Наприклад, у лютому цього року вона заявляє про підтримку вимоги харківських підприємців щодо заборони «на розпродаж основного ресурсу України - запровадження ринку землі». Однак у червні, коли це питання розглядалося у Верховній Раді, депутат Надія Савченко просто була відсутня в сесійній залі.

У червні 2016-го, під час внесення змін до Конституції України в питанні судової реформи, Савченко виступила з вкрай емоційною промовою, де  порівняла зміни до Конституції в умовах бойових дій з чекою від гранати, дії сепаратистів – з її «запалом», а Україну – з самою гранатою: «Конституцію треба змінювати, якщо влада, цей «кулак», є сильним, і здатен втримати Україну, щоб її не розірвало, як гранату. Я не маю достатньо досвіду, і не готова голосувати за зміни до Конституції, доки в нас не буде готової, якісної судової реформи. Не варто чіпати Конституцію в час війни! Зважуйте свої дії щодо Конституції, бо ви, влада – не такий сильний кулак, щоб втримати цю гранату». Свій виступ Савченко почала о 12 годині 42 хвилини, а вже через 38 хвилин, в момент голосування, була відсутня. Хоча найкращий спосіб ділом виступити проти будь-якої ініціативи – натиснути червону кнопку під час голосування.

12 грудня 2016 року на прямому ефірі у Савіка Шустера, народна депутатка підкреслила, що єдиною владою в Україні вважає народ. «Український народ це – влада України. Я готова нести відповідальність за кожне своє слово, за кожний свій крок», - сказала Савченко».

Але за п’ять місяців до цього ефіру, 13-14 липня Верховна Рада розглядала комплекс питань щодо децентралізації, суть якої якраз і полягає в передачі низки державних функцій громадам на місцях. Як вже неважко здогадатися, у ці дні депутат Савченко знову була відсутня на роботі.

Навіть подібний поверховий аналіз наочно доводить, що найрейтинговіші політики (що вже казати про інших) не вважають політичну послідовність обов’язковою для себе рисою. Але український виборець, на жаль, звертає на це значно менше уваги, ніж на красиву рекламу та гучні обіцянки.

---------------------------------------------------------------------

Матеріал підготовлено учасниками воркшопу з контролю за депутатами "20×20" Громадянської мережі ОПОРА

Володимир Краковецький, Дмитро Баштовий, Дмитро Сар’ян, Дар’я Черкашина, Микола Зінченко