Новини
А як у них? Депутатські групи
Внутрішня організація законодавчого органу є важливим елементом демократичної політичної системи та часто суттєво залежить від політичного устрою країни та обраної виборчої системи. В Україні питання внутрішньої організації парламенту, а саме депутатських груп, регулюють закони «Про Регламент Верховної Ради України» та «Про статус народного депутата України». На жаль, зазначені закони не повною мірою визначають статус депутатських об’єднань, їх повноваження та перелік політичних функцій.
У міжнародній практиці можливі декілька варіантів створення та функціонування парламентських об’єднань. Зазвичай формування депутатських груп відбувається на основі спільних політичних поглядів та переконань, відмінних від інтересів створених фракцій політичних партій. Саме тому їх членами переважно стають безпартійні депутати або, як узвичаєно в Україні, депутати з однієї партії, що пройшли за мажоритарною системою виборів. Поширеною європейською практикою є створення депутатських об’єднань на основі проведення визначеної політики в певній галузі або за територіальною приналежністю – подібне явище розповсюджене в Німеччині, Австрії, Бельгії, Італії та Іспанії. А от, наприклад, у Франції заборонено створювати депутатські групи, які представляють приватні, територіальні або професійні інтереси. Останні події в гендерній політиці зумовили популярність створення депутатських груп, які захищають права жінок. Раніше цю нішу займали парламентські об’єднання за релігійною ознакою чи ті, що представляють права певних національностей та меншин.
Важливо також підняти питання законодавчо закріпленого статусу та повноважень депутатських груп. Зазвичай перелік прав та функцій парламентських об’єднань визначається регламентом, проте може бути закріплений і в конституції, особливо в країнах Центрально-Східної Європи, які відносно нещодавно її прийняли (Польща, Румунія, Естонія, Болгарія). Серед основних визначених прав депутатських груп є: обирати власне керівництво; висувати своїх членів у парламентські комітети та спеціальні комісії, претендувати навіть на керівні посади парламенту; бути включеними до міжнародних делегацій; мати окреме матеріально-технічне забезпечення; долучатися до формування та обговорення порядку денного; мати фіксований час для виступів протягом обговорення законопроектів тощо. Однак все одно міжфракційні об’єднання мають менше прав, ніж фракції політичних партій. Яскраво це можна прослідкувати в парламентах Німеччини та Польщі, де депутатським групам важко провести власні депутатські ініціативи без парламентської більшості, що складається з фракцій політичних партій.
Цікаво згадати, що в Україні з 2004 по 2010 рік депутатські групи не могли бути створені, політичні права та повноваження мали лише фракції. Це пов’язано з президентсько-парламентською формою правління, коли повноваження парламенту були суттєво скорочені, зокрема в аспекті формування уряду. Суттєво також впливала наявність мажоритарної складової, за умов якої відпадала потреба у жорсткій фракційній структуризації. На сьогодні, згідно з Регламентом Верховної Ради України, депутатські групи та фракції прирівняні за своїми політичними можливостями, з одного боку, але з іншого, неформально склалася ситуація, коли пріоритет надається фракціям політичних партій – законодавча ініціатива, формування порядку денного, керівний склад комітетів та тимчасових слідчих комісій тощо.
Піднімаючи питання впливовості депутатських груп на порядок денний, прямою залежністю випливає одна з основних вимог створення парламентських об’єднань – мінімальна кількість депутатів, що можуть входити до групи. Усталеним в Європі є австрійський досвід, коли мінімальною кількістю депутатів для створення депутатської групи є прохідний бар’єр до парламенту, така вимога унеможливлює появу занадто великої кількості груп, що не можуть повноцінно представляти свої інтереси. Зрозуміло, що чим більшою є кількість депутатських об’єднань, тим складнішим стає процес узгодження політичних рішень та, зокрема, прийняття законопроектів. Тому оптимальний розмір депутатської групи (не менше 5 – 7% від складу парламенту) дозволяє їй бути представленою в керівному складі парламенту, в усіх ключових комітетах та спеціальних комісіях.
Переходячи до висновків, варто зазначити, що основною платформою для об’єднання депутатів у депутатську групу є не партійна приналежність, а спільність політичних поглядів та інтересів. Діяльність та статус парламентських об’єднань має будуватися на принципах рівноправності та колегіальності всіх структурних елементів парламенту, однак, з іншого боку, вимоги до гласності та відкритості депутатських груп мають бути такими ж, як і до фракцій. Аналізуючи український досвід, необхідно врегулювати правовий статус депутатських груп, їхні права та повноваження, також є потреба у визначенні порядку створення депутатських груп.
Матеріал підготовлено в рамках Програми USAID «РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво», що виконується Фондом Східна Європа та партнерами.
Анастасія Константинівська
аналітикиня Громадянської мережі ОПОРА