"Як у нас та як у них?". Партійна дисципліна

Партійна дисципліна – це механізм, який  використовують політичні партії, щоб стимулювати своїх членів функціонувати як єдина група, а не як сукупність розрізнених індивідів. Для того, щоб виконати свої передвиборні обіцянки та знову отримати голоси своїх виборців, партії не мають іншого вибору, аніж зобов’язати своїх членів голосувати у згоді з партійною лінією, а не на власний розсуд.

Види порушення партійної дисципліни, “акти нелояльності”:

• голосування проти партійної лінії,
• утримання від голосування, коли партія синхронно голосує “так” або “ні”,
• написання критичних щодо партії статей у пресі або аналогічні виступи у парламенті чи поза ним,
• публічне висловлення інакомислення – думок, що кардинально суперечать партійній політиці чи ідеології.

У парламентських системах - Великобританії, Австралії, Канаді тощо парламентська партія призначає особливу людину для підтримки дисципліни у партії – так званого “батога” (англ.”whip”). Його обов’язки – слідкувати за присутністю депутатів на засіданнях та їхнім голосуванням у згоді з партійною позицією, “слугувати рупором рядових членів” - доносити до керівництва партії можливі заперечення партійців щодо партійної політики, сприяти партійній згуртованості тощо.

http://www.bbc.com/news/uk-politics-22987517

НА ВІДЕО: три колишніх найвідоміших «батогів» Великобританії діляться своїми секретами підтримки партійної дисципліни.

У деяких інших демократіях, де існує традиційно сильний зв’язок між виборцями округу і їхніми депутатами (напр. де вибори за змішаною чи мажоритарною компонентою), партійна дисципліна може бути не  надто строгою. Так, у США (Конгресі та Палаті Представників) для депутатів є можливість вільно вести переговори між собою за підтримку того чи іншого законопроекту.  Це робить систему достатньо вразливою до впливу лобістів і груп зі спеціальними інтересами.

У демократіях закон ніколи не регулює партійну чи фракційну дисципліну і не зобов’язує депутатів голосувати так або інакше. Це – внутрішнє питання партій і фракцій.  Тим не менш, партія може застосувати до “відступника” різні санкції.

Санкції за голосування проти своєї партії

 “Дисиденту” партія може відмовити:

• у партійному фінансуванні та організаційній підтримці на наступних виборах,
• у підвищенні або призначенні на посаду, якщо підійшла його черга,
• у хорошому приміщенні та персоналі,
• у підтримці локальними партійними осередками,
• у членстві у престижних парламентських комітетах чи у парламентських делегаціях і закордонних відрядженнях,
• у допомозі партії у роботі на мажоритарному окрузі і з його виборцями,
• у участі на партійних зібраннях,
• позбавити права поставити запитання у ході парламентських “Питань-Відповідей”.

Зазвичай, голосування проти партійної лінії в парламентських демократіях є доволі рідкісними випадками, проте все ж таки мають місце. І у такому разі санкції не завжди вступають у дію, бо є неформальним інструментом, не записаним у законах і правилах. У деяких випадках, місцеві партійні осередки продовжують підтримувати «дисидентів», так само, як і їхні виборці на округах. Іноді ж достатньо назначити «інакомислячого» на високу урядову посаду (у Англії та деяких інших країнах депутати можуть суміщати роботу у парламенті і уряді), щоб він почав дотримуватись партійної дисципліни, щоб не втратити здобуту посаду. За цих причин, партійні лідери намагаються не застосовувати санкції до інакомислячих, натомість використовують «тиху дипломатію» та переконання.

Загалом, можна стверджувати, що партійна дисципліна – це самодисципліна, коли партійці дотримаються лінії партії, бо 1) розділяють її цінності та політику, 2) дбають про свої інтереси і бояться не отримати підвищення, втратити свою посаду або підтримку партії, 3) бояться пошкодити авторитету партії, що може призвести до втрати нею «вотуму довіри» у виборців або відставки сформованого нею уряду.

Олена РИБІЙ

Підготовлено в рамках Програми USAID “РАДА: підзвітність, відповідальність, демократичне парламентське представництво”, що виконується Фондом Східна Європа.