Відео

В Україні податок на захоронення однієї тонни побутових відходів найнижчий у Європі. Це робить складування сміття вигіднішим за його утилізацію.

Саме сюди звозиться більшість київського сміття. Близько тисячі тонн щодня. Щоп’ять хвилин на полігон приїжджає сміттєвоз і викидає свій нехитрий вантаж. Привезене розрівнюють екскаватором. І все. Так в Україні виглядає процес захоронення сміття.

За 30 років роботи звалища його тут назбиралося більше шести мільйонів тонн. Гори старих відходів вже встигли порости чагарником. Над свіжими — кружляють чайки. Їм є чим поживитись. Запах – теж відповідний, але до нього звикаєш, кажуть місцеві працівники.

Єдине, що на полігоні можуть вдіяти з відходами зараз – захоронювати так, щоб вони завдавали якомога менше шкоди довкіллю. Всі вантажівки, які сюди заїжджають, зважують і перевіряють на вміст радіації. Кожен метр сміття пересипають шлаковою сумішшю, щоб зменшити інтенсивність хімічних реакцій.

Фільтрат, який все ж виділяється, теж відкачують і очищують на спеціальному обладнанні. Так само відпомповують газ, який утворюється від гниття відходів. Саме через загоряння такого газу кілька тижнів тому спалахнула пожежа на Грибовицькому полігоні на Львівщині.

Управляє полігоном і вивозить більшість столичного сміття комунальне підприємство «Київспецтранс». Його очільник Андрій Грущинський доволі скептично ставиться до ідеї, що врятувати ситуацію зможе сортування сміття.

«Зараз в Україні немає переробки. Може відбиратися окремо пластик, скло. В містах бомжі вибирають з контейнерів те, що ще можна продати, здають в пункти переробки. Але це не впливає на вирішення проблеми з відходами. Ви бачили, як розвантажуються сміттєвози. Це відходи, приречені на те, щоб залишитися тут на сотні років», — розповідає він.

Грущинський пояснює, що в країнах, де існують галузі переробки сміття, їх оплачує суспільство:

«Тільки тоді ця галузь стає прибутковою. Так буде і в Україні – сміттєпереробні заводи з’являться тільки тоді, коли населення буде оплачувати послуги із вивезення, сортування і переробки відходів».

«Побудувати нормальний сміттєпереробний завод для середнього обласного центру коштує 100 — 130 мільйонів євро. Це величезні кошти. Тому інвестор має отримати гарантії, що ці гроші будуть повертатися», — розповідає Олександр Черненко, народний депутат від Блоку Петра Порошенка, співавтор законопроектів про поводження з відходами.

Полігон твердих побутових відходів № 5 у селі Підгірці, Київщина

Зараз парламентарі розглядають кілька варіантів, де знайти фінансування для запуску галузі сміттєпереробки. Плату за вивезення і переробку можна було б покласти на споживача. Але це, на думку Черненка, складно в умовах і без того високих тарифів і низьких зарплат українців.

«Просто не будуть платити. Сьогодні німець за переробку сміття платить 50 євро на місяць. В Україні це не реально», — каже він.

Тому основним шляхом Черненко бачить те, аби покласти сплату за переробку сміття на виробників тари – пакетів, пляшок, пластику.

«Так, це призведе до певного подорожчання товарів. Але сам споживач зможе вирішити – якщо це подорожчання для нього занадто високе, то він буде купувати без поліетилену, брати свою тару і т.д. Іншого способу немає», — вважає депутат.

У Верховній Раді зараз лежать більше десяти законопроектів, які мають виправити нинішню ситуацію.

Законопроектом про поводження з побутовими відходами пропонується суттєво оновити базовий закон. У ньому з’явиться визначення, що таке «упаковка» та «відходи» з неї і впровадиться принцип «забруднювач платить». Йдеться про екологічний податок на упаковку, розмір якого залежить від виду матеріалу, з якого вона зроблена. За пластмасу платитимуть в шість з половиною разів більше, ніж за дерево чи текстиль.

Однак, ті, хто перероблятимуть упаковку, будуть звільнені від податку. Зібрані з виробників гроші через спеціальний фонд бюджету розподілять між органами місцевої влади пропорційно до кількості населення.

Розмір податку на упаковку, який пропонується встановити (за кілограм)

Цим же законопроектом пропонується заборонити захоронення відходів, які не пройшли процес утилізації, тобто відбір всіх складових, придатних до повторного використання.

Непридатні до переробки залишки захоронюються виключно на полігонах. При цьому податок на захоронення однієї тонни збільшується із 4 до 80 гривень. Це, а також «зелений тариф» на енергію, вироблену з побутових відходів, на думку законодавців, мало б стимулювати активніше переробляти сміття.

Одним із головних завдань місцевої влади є впровадження систем роздільного збирання побутових відходів шляхом економічного стимулювання. Однак, в який спосіб це робити в законопроекті не прописано.

Положення про роздільний збір сміття в законодавстві є і зараз, але воно не працює, розповідає Анна Вронська, екс-заступниця міністра екології: 

«Немає механізму. Тому тут держава, уряд мають відіграти свою роль – примусово забезпечити, щоб була інфраструктура, щоб це збиралося і йшло на переробку», — вважає вона. А люди, на думку експертки, й самі поступово прийдуть до необхідності сортування своїх відходів.

За словами Вронської, зараз в Україні використовують технологію не перероблення, а переважно спалення сміття. Таким чином  забруднюється повітря, через великі сміттєві полігони – ґрунти і підземні води.

«Це дуже застаріла технологія, коли сміття вивозилося на великі полігони, кожен з яких був запроектований на певний період, а потім держава мала забезпечити рекультивацію таких полігонів», — розповіла вона.

Те, як може працювати повний цикл збору і переробки, вже сьогодні демонструють на підприємстві «Обухівміськвторресурси». 

Підприємство розставляє контейнери в Києві та області, зібране сміття привозить на свої склади. Тут все вручну сортується.

«Ручна робота — ексклюзив», — жартує генеральний директор підприємства Армен Полатьян.

Сміття називають не інакше як ресурсом. Частину цього ресурсу на підприємстві переробляють своїми потужностями, решту – віддають переробникам.

«Вдома кожен може мати два пакети. В один пакет поклади органіку, в інший – ні. Це набагато буде правильніше. Ми ж навіть не просимо сортувати, спеціалісти самі все відсортують», — каже Полатьян.

На виході отримують майже безвідходне виробництво. Макулатуру перероблюють на картонні коробки, метал – на цвяхи, дерево – на паливні брикети.  Щомісяця для шести тисяч тонн сміття тут знаходять нове життя.

Як у них. Фінляндія. «Використовується все»

Одним із лідерів у переробці сміття є Фінляндія, яка в 2014 році утилізувала 83% відходів. Із двох з половиною мільйонів тонн половину було спалено. Ще 850 тисяч – переважно папір, органічні відходи, електро- та металобрухт – пішли на вторинну переробку. За даними фінської агенції статистики, за останні 10 років об’єм відходів, які захоронюють, скоротився втричі. Натомість частка сміття, яка йде на сміттєспалювальні заводи, зросла у 5 разів.

У 2014 році неподалік від Гельсінкі відкрили надсучасний сміттєспалювальний завод, який переробляє 320 тисяч тонн сміття, даючи на виході 960 гігаватогодин тепла і 600 гігаватогодин електроенергії. Це потужність в десятки разів більша за ту, яку генерує київський сміттєспалювальний завод «Енергія», утилізуючи зіставний об’єм сміття.

На побутовому рівні працює принцип «використовується все». Біля кожного багатоквартирного будинку встановлено 5 типів контейнерів: для паперу, скла, пластику, органіки та змішаних відходів. У спеціальних пунктах збирають старий одяг. В магазинах, де продають батарейки, існують пункти їхнього прийому, а аптеки зобов’язані утилізувати прострочені ліки.

Магазини, окрім урн із роздільного прийому сміття, мають також спеціальні автомати для прийому банок та пляшок. Це пов’язано з тим, що у Фінляндії існує система заставної вартості упаковки. Споживач платить не тільки за товар, але й фіксовану суму за упаковку. Ці гроші він може отримати назад у касира, здавши пляшки чи банки.

"RE:Форма" – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.