Відео

Як заробити на «зеленому тарифі»? RE:ФОРМА

Велетенський сигароподібний корпус, зроблений з надтвердої сталі, стримить в небо. Якщо не зважати на гвинт, що ліниво обертається десь високо над головою, на висоті майже 200 метрів, то здається, що перед нами ракета, яку компанія Ілона Маска з причин, лише їм відомим, приземлила тут, серед зелених карпатських горбів.

Раптом в корпусі відчиняються масивні, схожі на шлюз, двері, звідки вибігає кольорова зграйка школярів. Вітростанція — це місцева пам’ятка. Сюди водять шкільні екскурсії. 

Два вітряки данського виробництва з’явилися біля Старого Самбора минулого року. Вартість кожного — близько 5 мільйонів євро. Поруч заливають фундамент для ще двох вітростанцій. А в планах — довести кількість вітряків до 10. Коли всі вони почнуть виробляти електроенергію з карпатського вітру, що цілий рік дме вздовж русла Дністра, їх сумарної потужності у 100 МВт має вистачити на весь Старосамбірський район. І забезпечити потреби сусіднього Турківського. 

Компанія, яка будує тут вітростанції, розмістилась у Львові. Директор Максим Козицький каже, що ідея побудувати вітрову електростанцію зародилися ще в 2009 році, коли Верховна рада ухвалила зміни до закону «Про електроенергетику», щоб стимулювати розвиток альтернативної і відновлюваної енергетики.

5 років пішло на заміри швидкості вітру — щоб вітростанція була рентабельною, середньорічний вітер повинен бути щонайменше 6 метрів за секунду. А також на пошук земельної ділянки, яка була б неподалік від електромереж. Монтаж теж затягнувся на кілька місяців. Почалася війна на сході, і єдиний висотний кран, здатний монтувати конструкції понад сто метрів заввишки, опинився в руках проросійських бойовиків. Довелося замовляти інший — з сусідньої Польщі. 

70% вартості проекту фінансується за рахунок кредиту Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) та фонду чистих технологій Світового Банку. Кредити мають бути виплачені до 2030 року, тобто, поки діє «зелений тариф».

Вступивши до Міжнародного енергетичного товариства, Україна взяла на себе зобов’язання довести частку відновлювальної енергетики в загальному балансі до 11% у 2020 році і подвоїти цей показник до 2035. Зараз частка так званої «зеленої» енергетики складає близько 2 відсотків.

Джерела відновлюваної енергії в Україні

Здебільшого це енергія сонця, вітру, малої гідро- та біоенергетики. Для них встановлюється окремий тариф, вдвічі вищий від оптової ціни на електроенергію з невідновлюваних джерел. 

Влітку 2015 року парламент ухвалив законопроект для покращення конкурентних умов виробництва електроенергії з альтернативних джерел. Депутати скасували так звану місцеву складову – щоб продавати електроенергію за зеленим тарифом, електростанції мали при будівництві використати не менше половини складових українського походження.

Натомість ввели стимулюючу норму – виробники можуть отримати 5 або 10% доплати до тарифу, використовуючи українське обладнання.

Підтримали і малих виробників, дозволивши приватним господарствам продавати надлишок енергії вітру та сонця. І втричі збільшивши допустиму норму потужності, яку може виробляти приватна особа – до 30 кіловат.

Крім того, домогосподарства на рівні із промисловими виробниками отримали прив’язку тарифу до євро. Були вирівняні і тарифи – закон знизив коефіцієнт для сонячної генерації, але підвищив його для енергії з біомаси і біогазу.

Встановлення правил гри має на меті запустити ринок, який у 2015 році продемонстрував негативну динаміку. На оптовий ринок було продано 1 мільйон 750 тисяч кіловат-годин зеленої енергії, це 87% від показника минулого року.

Виробництво скоротили малі гідроелектростанції, вітроенергетики та сонячні електростанції. У плюсі була тільки біоенергетика, але її частка в загальному ринку близько однієї сотої відсотка.

«Тут в мене свій кріп, а тут — свої помідори, а тут... — Слава на секунду зупиняється і продовжує з тою ж інтонацією. — Тут власна електростанція».

Слава Міжарьов є директором ІТ-компанії. Він кілька років тому переїхав зі столиці в село Гнідин, розташоване в 10 кілометрах від Києва. Тут облаштував справжнє натуральне господарство з садком, городом і, навіть, невеликим ставком, де живе риба. Але новоявлений ескваєр залишився залежним від держави в одному, але дуже важливому нюансі — постачанні електроенергії.

«Світло часто відключали. Спершу я думав, як всі, поставити дизельний генератор. Але потім порахував, подумав і ризикнув поставити сонячні панелі».

Кілька полікремнієвих панелей були поставлені на дах. В сонячні дні вони повністю забезпечують потреби будинку і заряджають акумулятори, які дозволяють залишатися на автономному живлені ще  6 — 8 годин в темний час доби. 

Після того, як сонячні панелі запрацювали, Слава зауважив, що часом електроенергії виробляється більше, ніж споживає будинок чи можуть вмістити акумулятори. Тоді він вирішив підписати договір з Київобленерго і продавати надлишок за «зеленим тарифом» 10 грн/квт. Так сталося, що він випадково став першим на Київщині виробником «зеленої» енергетики на продаж. 

Тепер Слава має нові плани. На його подвір’ї монтують ще 120 панелей. Вся енергія, яка буде вироблятися ними, буде йти на продаж за «зеленим тарифом». На рік це буде близько 5 тисяч кВт. Небагато за мірками промислових електростанцій, але достаньо, щоб безперебійно живити півсотні приватних будинків. 

Попри ці успішні приклади, в державі досі немає чіткого бачення, куди має рухатися цей сектор енергетики, каже Олексій Хабатюк, заступник голови експертної Платформи з питань енергоефективності. За останні три роки сповільнилися темпи розвитку галузі і Україна до 2020 року не зможе довести частку відновлювальної енергетики до 11%. А саме таке зобов’язання Київ брав на себе, приєднуючись до Енергетичного співторвариства.

«Сюди не йдуть великі іноземні інвестори. Те, що будується, будується за рахунок внутрішніх інвестицій або міжнародних організацій, в першу чергу, ЄБРР». 

Розвиток «зеленої енергетики» гальмує громіздка дозвільна система.

«Щоб отримати всі папери на будівництво малої гідроелектростанції, треба витратити 5 — 6 років», — стверджує Юрій Чижмар з парламентського Комітету з питань ПЕК. За словами депутата, це породжує корупцію і відлякує інвестиційний бізнес. 

Поки у Верховній раді ще напрацьовують рішення проблем «зеленої» енергетики, подивимося на приклад країни, де відновлювана і екологічна енергія стала національною ідеєю.

Прем’єр міністр Швеції Стефан Льовен минулого року заявив, що його країна планує бути першою, яка відмовиться від викопного пального.

Нафту, вугілля, газ, торф шведи планують замінити на енергію з відновлювальних джерел. Половину цього шляху вони вже пройшли. Швеція стала першою країною в Європейському Союзі, де відновлювана енергетика зайняла більше половини ринку і сьогодні становить 52%. 

А у виробництві електрики та обігріві будинків «зелена» частка наближається до 70%.

Головний крок до розвитку відновлювальної енергетики шведи зробили у 2003 році. Держава зобов’язала постачальників, щоб певна частина електроенергії, яку вони продають, обов’язково була з відновлювальних джерел. Зараз це 16%.

За невиконання цієї норми штрафують. Шведи суттєво розширили ринок у 2012 році, коли створили спільний з Норвегією ринок електричних сертифікатів – постачальники та виробники отримали можливість купувати і продавати «зелені квоти» на дві країни.

Понад 60% відновлювальної енергетики Швеції – це енергія з біомаси. Тут активно використовують деревину та утилізують побутові відходи. Ще третину забезпечують гідроелектростанції. Їх майже дві тисячі, і більшість з них — малої потужності.

Хорошу динаміку демонструє вітрогенерація. Виробники енергії вітру мають право на отримання пільг. Наприклад, менший податок на нерухомість, або вироблену електроенергію. Це робить галузь привабливішою для інвестицій.

Швеція також підтримує розвиток індивідуальної зеленої енергетики, субсидуючи встановлення сонячних панелей на приватних будинках.

А в місті Лісечіль розвивають такий перспективний напрямок як електроенергію моря. Минулого року на Західному узбережжі запустили перший парк, який генерує енергію з морських хвиль.

RE:Форма" – це спільний проект Громадянської мережі ОПОРА, Громадського телебачення, Першого національного телеканалу і Програми USAID РАДА. У щотижневій програмі ви дізнаєтеся про те, працюють чи не працюють прийняті парламентом реформаторські закони і як аналогічні реформи реалізувалися у інших країнах. Через серію репортажів з різних регіонів України ми покажемо вам успішні зразки реалізації новоприйнятих норм, дізнаємося, де і чому вони пробуксовують та адресуємо проблемні питання безпосередньо до парламентарів.